Пошук
Вхід на сайт
Календар
«  Жовтень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 103
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту

Четвер, 18.10.2018, 13:58


               «День Афгану»

   Ведущий-1: Указ  ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про День вшанування учасників бойових дій на території     інших держав На підтримку ініціативи громадських організацій та з метою Вшанування громадян       України, які виконували військовий обов'язок на території іншихдержав, п о с т а н о в л я ю:   Установити в Україні День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, який   відзначати щорічно 15 лютого.

2. - Хто чув про Афган?

Не чули. Минула все ж вас цябіда?

Чиможеви просто забули

І час спливає , як вода?

Я вам нагадаю, повірте, Я вам нагадаю, простіть. Про матір й загиблого сина Ви спогадів думку пустіть.

15 лютого ми вшановуємо учасників бойових дій на території інших держав, віддаємо шану усім тим, хто з честю та гідністю виконав свій військовий обов’язок у різний час, у різних державах. Особливо болісною раною був і залишається Афганістан. Війна у тій далекій країні принесла горе не в одну родину.

Ведущий-2 Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло. А потім повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити. Але вони 19-ти річні свято вірили, що виконують свійі нтернаціональний обов’язок.

 БолитьАфган, в душі туман

Ніхто не знає, ніхто не скаже,

Коли і де, хто за ким,

В чужім краю на землю ляже.

Ведущий-3 Ми знаємо, що немає нашої вини, В тім, що інші не прийшли з війни, В тім, що вони—хто старший, хто молодший Залишились там, і не у тому річ, Що ми їх не змогли зберегти  але хіба пам’ять буває живою. А ти не віриш? Людина може вмерти двічі: Там на полі бою, коли його догнала куля А другий—в пам’яті народній. Другий раз вмирати страшніше, Другий раз людина повинна жити!

Ведущий-4 Сивіли від горя батьки і матер і, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів. Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм—право бути похованим на рідній землі.

Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам’ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки? Про що ти задумався, ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам’ять, від чого стікає кров’ю твоє наболіле серце? Не йдуть з пам’яті скалічені душі людей, не залишають серце полеглі побратими. І гортає пам’ять свої жалобні сторінки. Вшановує держава твої подвиги, віддаючи належне твоєму героїзму. Так чому ж біль на твоєму обличчі, біль у твоєму серці? Чи мало літ минуло від тоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти своїх чоловіків і батьків.

Ведущий-1 Посивіли завчасно хлопцi-афганцi, ще й до нині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи вiд куль одне одного. Їм досi важко повертатися до цих чорних сторiнок у їхньому життi, та ще важче вирвати їх, знищити й забути. Хто ж відповість за юні долі, У крові викупаний стяг? Коли і як приспати болі В людських знівечених серцях? А, може, скажуть кладовища Устами жалібних троянд, Чом дев'ять літ там юність нищив Для нас чужий Афганістан ?

Ведущий-2: Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам'ятаємо. І на підтвердження цього стоять сотні пам'ятників та пам'ятних знаків по всій Україні. Чого навчила війна? Там досі чи мало смерті, Та в чому наша вина? А так не хотілось вмирати І землю святу поки дать. І плаче у розпачі мати, Не може це горе тримать. -Помер він за віру чи правду? За що він убитий? Чому? Не знати матері правди, Не спинить убивства чуму. Визволяли народ норовливий, А загинуло стільки солдат. І землю покрили могили, Та сльзи батьків і дівчат. Везуть молодих воювати, Летить страхітливий „тюльпан”. Вони пішли з дому назавжди, Забрав їх далекий Афган.

Ведущий-3. Третина учасників афганської війни була родом з квітучої української землі. На їх долю випало випробування вогнем і кров'ю. Скільки їх голубооких, русявих і чорнявих синів України загинуло на тій землі. Молоде життя обірвалося. Солдати гинули. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати, коли ще тільки починаєш жити. Поставте скибку хліба на стакан І голову схиліть в скорботі вічній.

 

Падали хлопці на чужій землі, а в них на м'яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні... Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Але вони живуть у пам'яті бойових друзів, продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у люблячих, палких материнських серцях. Імена цих хлопців на вічно вписані в літопис нашої пам'яті. Час лікує рани. Але фізичні. А в душі, у пам 'яті воїнів – афганців назавжди залишаться суворі будні Афганістану, які випали на їх долю. Їм випало жити - так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пекло війни Афганістану, вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам'яттю, що пише історію. Сумними і гіркими спогадами поселилася в пам’яті наших людей афганська війна. Ця жахлива катастрофа людства й досі пред’являє рахунки людських втрат, смертей, каліцтв. Ніхто не применшує героїзму наших воїнів . І ніхто, і ніщо не може забутися. Віримо, що більше не будуть убивати наших хлопців на чужих землях. 15 лютого - день скорботи і вшанування пам’яті тих, хто не повернувся додому з афганської війни, і свято для тих, хто залишився живий і тепер серед нас. Україна сьогодні—незалежна держава. Українські Збройні Сили покликані охороняти кордони України, спокій нашого народу, створювати атмосферу миру і дружби з народами інших держав. Молюсь за тебе, Україно, Молюсь за тебе кожен час, Боти у нас одна-єдина, Писав в своїх віршах Тарас. Молюсь, - казав він, - щоб у тебе Не було між людьми війни, Щоб завжди було чисте небо На нашій стомленій землі. Щоб завше у садку смерека Весняним квітом під вікном цвіла І прилітали з вирію лелеки, Щоб гомін хвиль послухати Дніпра! На цьому наша лінійка завершена. Бажаємо вам добробуту, благополуччя, родинного тепла та злагоди, шани та любові від рідних та близьких вам людей. Щасливих та яскравих подій та усього найкращого!


Copyright MyCorp © 2018Конструктор сайтів - uCoz